ОСТАТО́ЧНО, присл. Повністю, цілком; до кінця. — Коли пан улаштує тут ярмарок.., справа остаточно залагодиться (Тулуб, Людолови, І, 1957, 26); Ніна.. думала, що хлопець остаточно виправився і що це вона так зуміла його перевиховати (Донч., V, 1957, 448); Дощ остаточно змив з одягу шкарубке багно (Руд., Вітер.., 1958, 97); // Без якихось змін; безповоротно. Після того, як загін Килигея остаточно закріпився в Хорлах, на нього.. було покладено охорону всього чорноморського узбережжя (Гончар, II, 1959, 72); Перемога соціалізму в усьому світі остаточно усуне соціальні і національні причини виникнення всяких воєн (Програма КПРС, 1961, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 785.