ОСТОБІ́СІТИ, ію, ієш, док., фам. До краю обриднути; остогидіти. [Микита:] Якщо тобі обрид, то так і скажи. [Митродора:] Не то що обрид, а остогид, остобісів із своїми вигадками (Сам., II, 1958, 161); Нудив [Антон] світом. Остобісіла і горілка, і земляки (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 110); // безос. — А в філософії я.. покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курса, аж остобісіло! (Н.-Лев., І, 1956, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 787.