О́СТОВ, а, ч. Внутрішня опорна частина споруди, установки і т. ін., на якій тримаються всі інші її складові частини; каркас. Громов надписує ящик своїми ініціалами.. Таку ж позначку він робить і на остові свого верстата (Кучер, Чорноморці, 1956, 455).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 787.