ОСТОВПІ́ЛО. Присл. до остовпі́лий 2. Еріх Лешнер стояв остовпіло. Невже йому можуть дати землю? Невже цей офіцер казав правду? (Собко, Запорука.., 1952, 42); — Сідай, сідай, синашу! — масно заговорив Жежеря, коли він остовпіло кліпав очима біля дверей — від збентеження, від яскравого світла (Речм., Весн. грози, 1961, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 787.