ОСТОВПІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Втратити здатність рухатися, раптово завмерти від хвилювання, розгубленості, з переляку і т. ін. Мотуз остовпів і не міг і слова промовить (Н.-Лев., IV, 1956, 224); Тихін.. щось місив у ночвах на лаві. Як тільки рипнули двері, став і повернув голову, та так і остовпів (Головко, II, 1957, 151); Поява Запорожця так вразила Вітрову, що вона в першу хвилину навіть не розгубилася, а просто остовпіла (Бурл., Напередодні, 1956, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 787.