ОСТЬ, і, ж.
1. рідко. Те саме, що остю́к. Струшує [вітер] росу з трав, розгойдує, хилить до землі білі квіти ромену,.. тільки тирса супротивиться, підіймає вгору свої пружні ості й мінлива сивина затягає поле з краю в край (Скл., Святослав, 1959, 43); Сім’янка ковили.. несе закручену штопором і зігнуту під прямим кутом пухнасту ость (Знання.., 6, 1965, 16); // розм. Голчастий виріст у деяких рослин; колючка. Там синяк стояв, виставивши свої колючі ості (Мирний, І, 1954, 255).
2. збірн., спец. Волосинки в хутрі тварини, що відрізняються від решти шерсті довжиною і кольором. У продаж боброве хутро надходить без ості, яку вищипують (Наука.., 8, 1959, 34); Високоякісні шкурки одержують тільки від повноволосих кролів, з частою остю й густим пухом (Хлібороб Укр., 2, 1969, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 792.