ОСЬМУ́ХА, и, ж., діал.
1. Давня міра хмільних напоїв і сипких тіл, що дорівнювала восьмій частині більшої міри (кварти, відра, бочки і т. ін.). Хто пив тут більш од всіх сивухи, І хто пив разом три осьмухи, То той Енеєві був брат (Котл., І, 1952, 92); — Замість осьмухи вже йде кварта, та й горілка розведена більш чим на половину (Кв.-Осн., II, 1956, 112).
2. Народна міра землі, рівна восьмій частині якої-небудь ділянки або більшої міри (перев. десятини). Занепокоєння пішло — старшина землю купив близько. Вже добирається до Скибиної нивки.. Осьмуха землі, найбільший клапоть. Ой лихо, лихо! (Горд., Чужу ниву.., 1947, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 798.