ОСІ́БНО, рідко. Присл. до осі́бний 1; окремо. Скирти як стояли, так і стоять: полова осібно лежить, а зерно теж осібно (Укр.. казки, легенди.., 1957, 151); Осібно стоять в творчості Тобілевича зв’язані між собою комедії "Суєта" і "Житейське море" (Рильський, III, 1956, 277); Коростильов ні з ким не сварився і завжди.. тримався осібно (Тют., Вир, 1964, 464).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 763.