ОСІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОСІКТИ́СЯ, осічу́ся, осіче́шся, док.
1. розм., рідко. Те саме, що обсіка́тися 1.
2. заст., спец. Давати осічку (про вогнепальну зброю).
3. Зазнавати невдачі в чому-небудь. [Кирило:] А на нашому [панові] — осікся [Харко]… Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав — та пізно вже… (Мирний, V, 1955, 142).
4. Раптово припиняти які-небудь дії, розмову і т. ін. Знає Іван, чим вразити жінку, і Марійка осікається, з зітханням поглядаючи на дочку (Стельмах, На.. землі, 1949, 150); — Послухай, хлопче… — промовив новенький [в’язень]. І враз осікся (Збан., Єдина, 1959, 101); Гайдук, що зібрався вже батькувати синів, осікся, почав сердито смоктати цигарку (Дім., І будуть люди, 1964, 230); // Раптово замовкати, затихати (про голос). Голос його раптом осікся.. Хлопець був вражений до краю: ніколи ще він не бачив свого вчителя таким! (Гончар, Таврія, 1952, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 765.