ОСІ́ЧКА, и, ж.
1. Відсутність пострілу при спуску курка через несправність зброї або набою. Адміністратор.. намагається вистрілити: п’ять осічок підряд (Ю. Янов., V, 1959, 119); Наган дав осічку аж двічі… (Плужник, Вибр., 1966, 65).
2. перен., розм. Невдача в якій-небудь справі. [Вітровий:] Нікого не підготував, не порадився з активом, думав, сам все зможу, — зачитаю план на зборах і всі проголосують "за", а вийшла осічка (Корн., II, 1955, 221); Логіка Самійла Овсійовича в чомусь дала осічку: Федір Іполитович іще не такий, яким хочеться його мати Євецькому (Шовк., Людина.., 1962, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 766.