ОТОРОПІ́ННЯ, я, с., розм. Стан за знач. оторопі́ти. Маруся не так скоро вийшла зі свого оторопіння й переляку і довгий час не могла вимовити ні слова (Хотк., II, 1966, 50); Вона слухала його плутану мову, й поволі оторопіння минало (Гуц., Передчуття.., 1971, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 807.