ОТОРО́ЧКА, и, ж. Вузька смужка тканини, хутра і т. ін., нашита на краї одягу, взуття і т. ін. для оздоблення; крайка, облямівка. З-під чорної оторочки кожушини в нього квітами червоніла маніжка (Чорн., Потік.., 1956, 15); Таня.. вхопила коричневі, хутром оторочені ботики, присіла на стілець (Ряб., Жайворонки, 1957, 113); * Образно. Зелена хвиля піною скипа, Мережану вдягає оторочку (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 807.