ОТУМА́НЕННЯ, я, с., розм. Дія і стан за знач. отума́нити і отума́нитися. Несказанно гірке почуття отуманення запанувало нею і скривило болісно її уста (Коб., II, 1956, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 813.