ОФО́РТ, а, ч.
1. Спосіб поглибленого гравірування на металі за допомогою кислот. Однією з позитивних рис творчої діяльності як старшого, так і молодшого покоління майстрів українського радянського естампа є широке використання різноманітних технік офорта і літографії (Мист., 5, 1956, 9).
2. Гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри. Ми знаємо ряд малюнків і офортів Шевченка, де.. відтворені окремі епізоди з історії Хмельницького і Хмельниччини (Рильський, III, 1956, 20); Він терпляче й обережно закінчував загрунтовану для офорта дошку червоної міді (Ільч., Серце жде, 1939, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 818.