О́ХКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що о́хати. Ось лежить — нездужа Наче віск той блідна, Охкає та стогне Моя мати рідна (Граб., І, 1959, 204); Кутіна.. ахкала та охкала, коли Тарас Григорович розповідав їй про бурі (Тулуб, В степу.., 1964, 427); Вже й слова казав такі, яких вербівчани й не чули ще. Слухали Кирила, охкали, головами похитували (Іщук, Вербівчани, 1961, 97); Десь глухо охкали гармати, вітали осінь золоту (Сос., II, 1958, 404); А німці уже розгортаються в цеп, І охкає, Ахкає, Ухкає степ… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 821.