ОХОРО́НА, и, ж.
1. Дія за знач. охороня́ти. — Мовчіть, тихо, — крикнула дівчинка і, шукаючи охорони коло матері, притулилася до неї (Коб., III, 1956, 525); Спали Кринички. І материній хаті, й рідному селу, і гамазеям з хлібом, — всьому потрібна була зараз охорона (Гончар, Таврія.., 1957, 517); В нашій країні приділяється велика увага охороні і раціональному використанню лісу (Наука.., 6, 1964, 40).
2. Загін, організована група, що охороняє кого-, що-небудь. Вранці він часом гуляє. Ага! Але не сам, з ним охорона (Коцюб., II, 1955, 185); Електричні вогні гарно освітлюють в’їзд у ворота і маленьку будочку, в якій несе варту охорона (Тют., Вир, 1964, 144); // збірн. Спеціальна служба, що охороняє, оберігає що-небудь. — Товаришу директор, через річку вже не можна їздити, заборонено річковою охороною (Ле, Право.., 1957, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 824.