ОХРИ́ПЛО. Присл. до охри́плий 2. Охрипло, слабовито Співав він (Рильський, Поеми, 1957, 215); Іноді виринав [Невкипілий] з глибини сарая й охрипло.. кричав: — Вогню! (Головко, II, 1957, 286); * Образно. У коридорі стінний годинник охрипло, з протяжним виттям пробив десять годин (Донч., II, 1956, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 827.