ОЧМАНІ́ЛО, розм. Присл. до очмані́лий 2. Він знову сів, витираючи хустинкою чоло, все ще очманіло поводячи очима (Дім., Ідол, 1961, 126); Нестямно ридаючи, вибіг [Трохим Іванович] на подвір’я, одчинив хвіртку, очманіло глянув на людину, що стояла біля воріт (Шиян, Гроза.., 1956, 440).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 834.