ОШАЛІ́ЛО, розм. Присл. до ошалі́лий 2. Юнак ошаліло киває головою (Ю. Янов., IV, 1959, 138); Очі її .. сяяли вже близько, ошаліло, волого… (Гончар, Тронка, 1963, 51); * Образно. Вихор ошаліло налетів з такою силою, що, здавалось, вирве дуба з корінням і понесе його хтозна-куди (Цюпа, Назустріч.., 1958, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 836.