ОШУ́СТ, а, ч., зах. Обманщик. — Нехай сам покаже [пан Шубравський] з себе ошуста та дурисвіта (Март., Тв., 1954, 349); — Ой, хто б до нього йшов? Та то ошуст, — промовила Антошка (Гжицький, У світ.., 1960, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 839.