ПАДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., діал.
1. Падкатися. Отаманові було шкода Миколи. Він служив йому дуже добре, працював і падкував щиро коло роботи (Н.-Лев., II, 1956, 250); Запавський сам тілько падкував коло своїх гостеньків, поучав їх (Ков., Тв., 1958, 62).
2. Бідкатися. — Нещасний хлопче! — якого лиха ти мені наробив! Що тепер діяти? — падкувала вчителька (Ков., Світ.., 1960, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 13.