ПАДОЛИ́СТ, ч.
1. род. у. Те саме, що листопа́д 1. Багряніють при дорозі клени, А у нас давно вже падолист (Дмит., Осінь.., 1959, 7); У більш дорослих дерев після падолисту крону проріджують (Веч. Київ, 18.Х 1958, 3).
2. род. у. Опале листя. Шаленів жовтневий вітер. Гнув долі стрункі берези, встеляв стежки і алеї парку падолистом (Рибак, Помилка.., 1956, 294).
3. род. а, заст. Назва місяця (листопада). День 1 падолиста 1848 року був хмарний і понурий (Фр., VI, 1951, 323); У падолисті вдарив мороз (Мак., Вибр., 1954, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 14.