ПАЗУРИ́СТИЙ, а, е. З довгими пазурами. Не встиг і цвірінькнути [горобець] востаннє, як накрив його кіт своєю пазуристою лапою (Мирний, IV, 1955, 300); Сокіл сідав Томашеві на груди, довбав їх гачкуватим дзьобом і шматував пазуристими лапами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 164); // Який нагадує пазури; деталі якого схожі на пазури. Густі акації зчепилися вгорі пазуристим гіллям (Кол., На фронті.., 1959, 81); Біля копра височіли дивацько пазуристі машини (Досв., Вибр., 1959, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 15.