ПАКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., діал. Однокр. до па́кати. "Люльки! — каже, — тату! Приніс йому таки сам, А синок небога Тільки раз собі пакнув, та й пішов до бога!" (Рудан., Вибр., 1937, 204); Із будки вислизнув дідок І, люльку пакнувши, одкрив лотоки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 18.