ПАЛА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до пала́ти. А чудовий тихий вечір, а синє небо, палаюче вогнем на заході,.. — все те роздражнювало нерви, ворушило серце (Н.-Лев., І, 1956, 352); Високий, з розкошланим волоссям, з безтямним поглядом, палаючий від внутрішнього жару, хворий виривався з Карпових рук (Шиян, Баланда, 1957, 70); Дома мати жахнулася, побачивши палаюче войовничою силою, подряпане, з гостро блискучими очима обличчя доньки (Тют., Вир, 1964, 129); // у знач. прикм. Коло палаючого будинку пожежники. Радянські люди, мужні серця — борються з вогнем (Ю. Янов., V, 1959, 169); Загинув герой Арсен Шевчук, врізавшись своїм палаючим літаком у скупчення німецької артилерії (Довж., III, 1960, 42); Суддя наложив люльку, отворив [відчинив] дверці і вдивився в палаюче полум’я (Кобр., Вибр., 1954, 28); Любив він вечорами, довгими, майже безконечними, грітися біля палаючої пічки (Збан., Сеспель, 1961, 284); Край шляху серед палаючих маків зостався свіжий горбик землі з маленьким гранчастим обеліском (Гончар, III, 1959, 455); Зачувши своє прізвище, аж розгубилась дівчина. Притулила долоні до палаючих щік, а очі от-от бризнуть слізьми (Цюпа, Назустріч.., 1958, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 23.