ПА́М’ЯТОК, тку, ч., рідко. Те саме, що па́м’ять. Шляхи наші пішли різно, проте вона несподівано виринала в пам’ятку через довгі роки і виринала не раз (Вас., II, 1959, 269); Відомо, що твори Остапа Вишні чудово виконував видатний радянський український актор Юрій Васильович Шумський, у пам’ятку — незабутні враження і від читання власних творів самим автором (Вітч., 4, 1965, 213).
◊ [Бу́ти] при па́м’ятку — те саме, що [Бу́ти] при па́м’яті (див. па́м’ять). [Матушка гуменя:] Чоловіче — немощний! Чи ти при пам’ятку, чи ні? Як ти не боїшся бога таке казати? (Мирний, V, 1955,93); Зберіга́тися (зберегти́ся) в па́м’ятку див. зберіга́тися; Прихо́дити (прийти́) до па́м’ятку — те саме, що Прихо́дити (прийти́, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) до па́м’яті (див. па́м’ять). Баронеса прийшла до хати, впала на канапу і мало не зомліла, тільки при помочі спирту та різних оцтів прийшла до пам’ятку (Л. Укр., III, 1952, 527); Прийшовши до пам’ятку, вона перехрестилася (Мирний, III, 1954, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 39.