ПАНТОМІ́МА, и, ж.
1. Вистава без словесного тексту, в якій зміст розкривається за допомогою міміки, жестів і виразних рухів. Незалежно від тих єзуїтських драм, розвилась в Польщі в XVI і XVII віку широко комедія.. переважно сатирична, арлекінади, інтермедії, не виключаючи балету і пантоміми (Фр., XVI, 1955, 216); Фільм — не звуковий у звичайному розумінні цього слова, — це скоріше легко розіграна, з веселим закінченням пантоміма під дикторський текст (Мист., 6, 1958, 27).
2. Сюжетна сцена в балеті, опері, драмі і т. ін., основана на безсловесній драматично виразній грі виконавців; гра виконавця в такій сцені. Ці пластичні рухи, наче він виконував якусь пантоміму на сцені театру, а не робив звичайне діло — все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 52); Значну роль в народному танці відіграє і пантоміма, хоч у глибоко народних танцях вона — танцювальна (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 84).
3. Виразний жест руки, рух людського тіла, що служить засобом передавання думки, спілкування між людьми.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 51.