ПА́НЩИНА, и, ж.
1. Одна з форм докапіталістичної земельної ренти, найбільш поширена за феодалізму. Кожен селянин мусив кілька днів на тиждень працювати на панській землі — орати, сіяти, жати, збирати жниво, молотити.. Такі роботи називались панщиною (Іст. середніх віків, 1955, 29); // Дарова примусова праця покріпачених селян у господарстві поміщика. — Панщина — то таке, що люди робили панам задармо, а пани ще над ними збиткувалися, замикали у темні льохи та й били, що аж кров лилась (Кобр., Вибр., 1954, 160); * У порівн. — Ет, яке там вариво!.. Попоїм там чого, хапаючись, та й біжу на поденне, як на панщину (Коцюб., І, 1955, 45).
◊ [Як, немо́в, бу́цім і т. ін.] па́нщину відбува́ти — робити що-небудь без бажання. Прокоповичка жалкувала за Балабухою й очевидячки одбувала гостя, буцім панщину, сидячи на канапі (Н.-Лев., III, 1956, 31).
2. Те саме, що кріпа́цтво 1. Воля! Це чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму, глибше значення (Коцюб., І, 1955, 339); Тяжке ярмо панщини за довгі роки добре вгризлось у селянську шию (Гжицький, Опришки, 1962, 5).
За па́нщини — за часів кріпацтва. Вже тому сорок літ без мала, — то ще за панщини було, — під панською руков [рукою] дрижало, стогнало стоном все село (Фр., XIII, 1954, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 54.