ПАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок., розм.
1. Те саме, що пани́тися. — Станьмо ж, Ясю, передніше панами, а потім вже будемо паніти. Поперед неводу не ловім риби! (Н.-Лев., І, 1956, 160).
2. Те саме, що байдикува́ти. Він не паніє, як другі, а сам з своєю невтомною помічницею-жінкою веде до ладу своє хліборобське діло (Мирний, II, 1954, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 46.