ПАПУ́ГА, и, ч. і ж.
1. Лісовий тропічний птах, звичайно з яскравим і різнобарвним пір’ям, здатний наслідувати людську мову. [Гетера:] Ох, вчора згинула моя папуга! (Л. Укр., II, 1951, 511); За золотими гратами млів папуга, зелено-червоний, ошатний (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 567); Весело щось вигукував у високій круглій клітці сірий з малиновими грудьми папуга (Тулуб, В степу.., 1964, 133); * У порівн. Верещав тенор продавця масла, і, немов дражнячись з ним, як та папуга, своє товк рознощик цукерків [цукерок] (Коцюб., II, 1955, 124).
2. перен., розм. Той, хто не має власної думки й повторює чужі слова. — Громадяни! Ось перед вами [Карташов] вчений папуга..! — вигукнув раптом Мічурін (Довж., І, 1958, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 59.