ПАРО́К, рка́, ч. Зменш.-пестл. до пар2. Коропов прийшов [у парну] пізніше інших, на останній, найміцніший парок (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 178); Над землею курів парок, хвилями гойдалося легке сріблясте марево (Грим., Нсзакінч. роман, 1962, 206).
◊ Па́рити парка́ див. па́рити1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 74.