ПАРТИЗА́НСЬКИЙ, а, е.
1. Стос. до збройної народної боротьби, яку провадять самостійно діючі загони в тилу ворога. Татари на Русі зустріли героїчний опір військ і народу.. Народ піднявся на партизанську війну (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 575); Бойовим діям військ Радянської Армії сприяв могутній партизанський рух, який розгорнувся на окупованій ворогом території (Ком. Укр., 6, 1961, 44); // Який, складаючись із партизанів, веде таку боротьбу в тилу ворога. — Я мав тоді тільки п’ятнадцять років, але вже був у партизанському загоні (Панч, В дорозі, 1959, 98); Саме під цю негоду до хутора пробирався в лісі ще один нагальний вістовий штабу партизанських з’єднань (Ле, Право.., 1957, 203).
2. Прикм. до партиза́н. Ось уже кілька днів наші загони в усіх кінцях партизанського краю вели запеклі бої з великими силами фашистів (Збан., Незабутнє, 1953, 46); — Ніде щиріше не співають, як на війні, — зітхнув Мірошниченко, згадуючи своє лісове партизанське життя (Стельмах, II, 1962, 28); // Належний партизанам або якось з ними зв’язаний. Б’ють дороги копитами партизанські коні (Перв., II, 1948, 173); Вам привіт, киянки, галичанки — Партизанські сестри, матері (Воронько, Вел. світ, 1948, 29); // Признач. для партизанів. Це була партизанська газета. Вона закликала до боротьби з чужоземними загарбниками (Сміл., Сашко, 1957, 130); // Такий, як у партизанів, власт. їм. Вони були в картатих піджаках та в гетрах, з червоними партизанськими стрічками на капелюхах (Гончар, III, 1959, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 77.