ПАРУБ’Я́, я́ти, с., розм.
1. Те саме, що парубі́йко.
2. Те саме, що па́рубок 1. Троянці зараз одгадали, Чиї то голови стримлять; Од жалю сльози попускали, Таких лишившись паруб’ят (Котл., І, 1952, 231); Якісь паруб’ята з міцними плечима вже потроху, мовби ненароком, відтискують його кудись убік (Гончар, Таврія.., 1957, 369).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 81.