ПАРУБО́ЧИЙ, а, е. Те саме, що парубо́цький. Вараву здивувала і образила парубоча впертість (Стельмах, І, 1962, 443); Десь аж на тім краю села два голоси парубочі хрипко горлали пісні (Головко, II, 1957, 18); Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок (Н.-Лев., II, 1956, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 81.