ПАСКУ́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок., розм. Покривати себе брудом; бруднитися. — Таке ж бридке [болото], таке мерзенне, Поржавіло, від жабуру зелене, Не хочеться паскудиться в багні (Греб., І, 1957, 53); // перен. Мати справу з ким-, чим-небудь неприємним, непорядним, негожим або поводити себе негідно, недостойно. Во Іудеї во дні они, Во врем’я Ірода-царя, Кругом Сіона й на Сіоні Романські п’яні легіони Паскудились (Шевч., II, 1963, 350); — Ухилятися від суду не має права ніхто, навіть сенатор, чи то коронний канцлер. — Як-то? Щоб я паскудився з власним бидлом?! (Тулуб, Людолови, І, 1957, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 87.