ПАТИ́КА, и, ж., рідко.
1. Те саме, що па́лиця 1. * У порівн. Підіймали [діти] запаску і мацали [бабині] ноги, сухі, чорні, у жилах, як патики з корою (Коцюб., II, 1955, 273).
2. перен., зневажл. Про поганенького, виснаженого коня. Машталір той знай своїх патик поганя, та не батіжком, а на кнутовищі у нього удка з здоровенним крюком (Кв.-Осн., ІІ, 1956, 232).
3. перен., зневажл. Про неповоротку, тупу і т. ін. людину. Ну й з тебе патика, нічого не второпаєш (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 93.