ПАТРИ́ЦІЙ, я, ч.
1. У стародавньому Римі — член родової общини, пізніше — представник родової знаті. Перед Нероном, Перед Юпітером новим. Молились вчора сенатори І всі патриції (Шевч., II, 1963, 287); Зіпершись на високу спинку стільця, Наливайко розглядав прекрасну копію портрета дружини флорентійського патриція Монни Лізи (Ле, Наливайко, 1957, 30).
2. Особа, що належала до патриціату. — І міські патриції, і пани радці.. — всі пристануть до нас, коли почують про школу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 96.