ПЕГА́С, а, ч.
1. У грецькій міфології — крилатий кінь, що вибив джерело, з якого пили воду музи і яке давало натхнення поетам-співцям. Скілько муз таких на світі! Во всякім городі, в повіті! Укрили б зверху вниз Парнас. Я музу кличу не такую: Веселу, гарну, молодую; Старих нехай брика Пегас (Котл., І, 1952, 234); // Символ поетичного натхнення. Виграває і літає По країні поетичній Мій прудкий Пегас коханий (Л. Укр., IV, 1954, 139).
◊ Осідла́ти Пега́са — почати писати вірші, стати поетом. Думається мені: коли такий наш [поетів] фатум неминучий, то даремне й тікати від нього, а хто не хоче коритись, нехай осідлає того.. Пегаса (Л. Укр., V, 1956, 436).
2. Сузір’я північної півкулі зоряного неба. За Кассіопеєю (якщо виходити від Полярної зорі) лежать сузір’я Андромеди і Пегаса (Астр., 1956, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 107.