ПЕЛЕХА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Із довгим, густим, скуйовдженим волоссям (про людину); із довгою, густою шерстю (про тварину). Такий він [Грегор] був чорний та пелехатий, та страшний (Н.-Лев., III, 1956, 267); // З довгими, густими ворсинками; волохатий. Як величезний пелехатий джміль, Гула на всенький берег пилорама (Вирган, В розп. літа, 1959, 220); // Скуйовджений, розпатланий; кошлатий (про волосся, вовну). У двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею й довга фігура панотцева (Коцюб., І, 1955, 229); Скачуть хлопці коло вогню, але щораз більше здалека, бо вже кільком пелехата чуприна так зашарчила, аж волосся покоружилося (Ков., Світ.., 1960, 145); Він сам уже не міг злізти з коня й, закашлявшись дрібно, задушливо, припав грудьми до пелехатої гриви (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 105); // Зробл. із шкіри з довгою, густою вовною (про одяг). Потерті сірячини й свитки, пелехаті, з овечих шкір, шапки і вицвілі хустки утворювали якусь темно-руду пляму на сірому витоптаному личаками снігу (М. Ол., Леся, 1960, 47).
2. перен. Який має густе листя, довге віття й пишний цвіт, великі лапаті квіти (про рослину). Там, де гілка пелехата, Шишкарева тепла хата (Біл., Пташ. голоси, 1956, 39): Шелестітимуть тополі вздовж бетонних та асфальтованих смуг, до першої паморозі жеврітимуть пелехаті канни, обрамлені росянистими газонами (Рад. Укр., 9.III 1964, 2); Як лебідь по воді — між листям пелехатим У білім убранні ішла — не йшла — плила там Прегарна дівчина (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 76).
3. Який має вигляд клаптів або нерівні краї (про пару, туман, хмару і т. ін.). Як чорна мара, пелехата хмара, розкидала кругом од себе безліч рук і ніг (Вас., Вибр., 1944, 67); Пожежа!.. Від розпеченої землі дим потягнувся вгору, кидав від себе пелехату страхітливу тінь (Хор., Ковила, 1960, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 114.