ПЕЛЮ́СТКА, и, ж.
1. Окремий листок із віночка квітки. Квітка велика, хороша пелюстки свіжі розкрила (Л. Укр., І, 1951, 151); Рожеві пелюстки на вишні тремтять у вранішній росі (Тер., Ужинок, 1946, 105); Квітка [гороху] складається з п’яти пелюсток: верхньої — прапорця, двох бокових — весел, або крил, і двох нижніх, що утворюють так званий човник (Зерн.-боб. культури, 1956, 14); * Образно. Тоді, як ще листя зелене було, Як трави стояли і квіти пахтіли, Кудись несподівано сонце зайшло І білі пелюстки снігів полетіли (Олесь, Вибр., 1958, 82); * У порівн. Уста розтулені коралями красніють, І зуби перлами добірними біліють, А щоки — як троянд рожеві пелюстки (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 122).
2. рідко. Листок капусти. Ніна.. якийсь час стояла на порозі кухні, стежачи за служницею, що хутко-хутко краяла на столі білі пелюстки капусти… (Досв., Вибр., 1959, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 114.