ПЕРВОЗДА́ННИЙ, а, е, книжн.
1. Який існує, створений раніше за все наступне. Ніби із-за диму, Пливе місяць круглолиций. І мир первозданний Одпочив на лоні ночі (Шевч., II, 1963, 294).
2. Який був з самого початку, не змінений; чистий, незайманий. У роботі М. Скорика над "Тінями забутих предків" виявилися його глибоке знання народної музики, уміння поєднати її первозданну красу з узагальненістю сучасного симфонічного мислення (Мист., 6, 1966, 9); На ньому [Місяці] немає атмосфери, немає вітрів і потоків води, і всі сліди, зв’язані з різними етапами його розвитку, мають зберігатися на ньому в своєму первозданному вигляді (Рад. Укр., 18.VІ 1963, 2).
◊ Первозда́нна ти́ша — абсолютна, глибока тиша. Густий брязкіт наповнював первозданну тишу степів (Рибак, Помилка.., 1940, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 120.