ПЕРГА́МЕНТ, у, ч.
1. спец. Оброблена певним чином шкіра молодих тварин, що застосовувалася до винайдення паперу як матеріалу для письма. Пергамент, який служив матеріалом для офіціальних документів і книг, в силу своєї дорожнечі не міг набути широкого застосування серед рядового населення (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 501); * У порівн. — Вітаю, вітаю! — скрикнув він, простягаючи Борисові свою суху, як скіпа, і жовту, як пергамент, руку (Фр., III, 1950, 441); // Сувій такого матеріалу. Кассандра пише Сівілінську книгу на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом (Л. Укр., II, 1951, 255).
2. Давній рукопис, документ, написаний на такому матеріалі. — Двісті год минуло, як прапрадід твого батька воював з моїм прапрапрадідом і одняв од його один город та двоє сіл.. Це записано в наших старих пергаментах (Н.-Лев., IV, 1956, 23); А за годину вийшов [Бжеський] із королівської канцелярії з пергаментом, що перетворював його на власника одного з найбагатіших маєтків Полтавщини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 15).
3. Дуже міцний, цупкий обгортковий папір, який не пропускає жиру і вологи. Він ховає хустку до кишені, підводить очі на провідника, бере з його рук хрустку пачку і, розірвавши пергамент, добуває з неї сухарик (Досв., Вибр., 1959, 206); Масло вершкове зберігають у тарі або брусками, загорнутими в пергамент і укладеними на полиці (Технол. пригот. їжі, 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 120.