ПЕРЕБЕ́НДЯ, і, ч., розм.
1. Вередлива, капризна, перебірлива людина; вередун.
2. Людина, що вміє весело, дотепно що-небудь розказати, проспівати і т. ін. Вперше [Леся] слухала від сліпого кобзаря пісню про Кармеля і жандарма, що гримав тоді на старого. Тепер вона вже знає, за що погрожував жандарм запроторити перебендю в холодну (М. Ол., Леся, 1960, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 122.