ПЕРЕБОЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Перенести яку-небудь хворобу. Все якась невдача так і тягне чоловіка за поли: то худібка переболіє, то щось не вродить, а щось град виб’є чи сонце випалить (Стельмах, І, 1962, 567); // перен. Особливо гостро, тяжко пережити що-небудь. Я пережив, переболів чимало! Було там дещо радості, краси, Але найбільше по хребті вдаряло (Фр., X, 1954, 200); [Віра Михайлівна:] За ці три доби скільки я передумала й переболіла! (Мам., Тв., 1962, 454).
◊ Переболі́ти душе́ю (се́рцем) — пережити велику тривогу, страждання. Тихович поспішавсь якмога швидше покинути село, де зазнав стільки сумних пригод, де стільки витерпів, переболів душею (Коцюб., І, 1955, 230); Спам’яталася [Гандзючиха]: до кого вона говорить? .. Ні, краще замовкнути, краще серцем переболіти їй, як розчинати колотнечу з дітьми! (Кос., Новели, 1962, 156).
2. розм. Перенести багато хвороб. Дитина переболіла багатьма хворобами; // Перенести яку-небудь хворобу (про всіх або багатьох). Усі діти переболіли скарлатиною; // Перенести біль (про всі або багато частин тіла, про всі органи). Все переболіло: і голова, і руки, й ноги.
3. тільки 3 ос. Перестати боліти. Сидить Семен там [за клунею], зігнувшись, поклав голову на коліна й гуде. Гуде й гуде — вже й спина переболіла і сліз нема, а він гуде (Вас., І, 1959, 327); — А як везти? Може, хай переболять [зуби] трохи? — Дамо коней. Везіть… (Кучер, Трудна любов, 1960, 439).
◊ Душа́ переболі́ла; Се́рце переболі́ло — хтось пережив почуття тривоги, туги. — Мамо, мамо! Скажіть мені словечко, скажіть! Моя душа переболіла… моє серце схне! (Вовчок, І, 1956, 264); Скільки сліз вилила за ним! А скільки серце в мене переболіло, як пішов він на чужину! (Н.-Лев., І, 1956, 108); Вони [діти] — це її геть спрацьоване серце, що перемучилось їхніми вітрянками та коклюшами, переболіло за їхні двійки й закохання (Мур., Свіже повітря.., 1962, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 128.