ПЕРЕБРЕ́ХА, и, ч. і ж., розм. Чоловік або жінка, що завжди говорять неправду. Шарківна ждала-ждала та відразу як повіє: — Чого ото ти одчинила вершу, як хамазей, ти перебрехо ордівська? (Вас., І, 1959, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 130.