ПЕРЕБІ́ЛЬШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕБІ́ЛЬШИТИ, шу, шиш, док.
1. перех. Уявляти що-небудь у більших, збільшених у порівнянні з дійсністю розмірах; бути більшим за уявлюване, бажане; надавати чому-небудь надто важливого значення. В Юлиному характері була риса — перебільшувати в стократ свої помилки чи невдачі (Донч., V, 1957, 312); Вона чекала побачити тут чимало цікавого, але це перебільшило всі її сподівання (Смолич, І, 1958, 70).
2. перех. і неперех. Говорячи, передаючи що-небудь, додавати свої міркування, які часто не відповідають дійсному стану речей. Оксен, знаючи звичку Григора все перебільшувати, мовчав (Тют., Вир, 1960, 100); [Кандиба:] Я маю відповіді з редакцій… [Романюк:] Знаю, не гарячись. Я, може, й перебільшив (Корн., II, 1955, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 127.