ПЕРЕЗИМО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕЗИМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. перех. і без додатка. Жити зимою. — Якось, може, перезимуємо, сину, цю зиму… ти вже краще збирай гроші та одягни себе як слід (Вас., І, 1959, 275); — Вечір добрий, діду! Давненько вже не бачив. Можна сказати, перезимували? (Стельмах, І, 1962, 148); // Проводити зиму десь, у когось, не у себе вдома. До кого ж він прихилиться? Де перезимує? Уже осінь, незабаром Зима залютує (Шевч., II, 1953, 54); [Батура:] Написав у Київ, щоб не чекали на мене до пізньої осені. [Вітровий:] А може, і перезимуєш у нас? (Корн., II, 1955, 217).
2. перех. і неперех. Переносити зимові холоди протягом зими (про рослини, тварин). Завдяки сніговому покриву багато низькорослих рослин, наприклад вереск.., перезимовують з зеленим листям (Наука.., 1, 1962, 61); Перезимував він зиму щасливо, а на весну вже став великим та мудрим горобцем (Л. Укр., III, 1952, 483); На Заваллю, де горби чергувалися з видолинками, трудно перезимувала озимина (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 266).
3. неперех. Витримувати протягом зими, до весни. Запевняв [панотець] себе і попечителів, що церква ще перезимує (Стельмах, І, 1962, 413).
4. перех. Годувати, утримувати кого-небудь протягом зими. Перезимувати худобу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 183.