ПЕРЕКЛИ́ЧКА, и, ж.
1. Перевірка присутності групи людей викликом за прізвищами або іменами. Штовхаючи один одного, наступаючи на ноги, вишикувалися. Вийшов писар, зробив перекличку, наказав сидіти на місці і нікуди не розходитися (Тют., Вир, 1964, 293); Почався урок історії. Закінчилась перекличка (Збан., Курил. о-ви, 1963, 133).
2. рідко. Те саме, що пере́клик 1. Зметнулись антени. Полізли у нори шнурки, і пішла цокотня, перестук, позивних перекличка (Бажан, Політ.., 1964, 21); Чути знову гудків перекличку (Бойко, Про 17 літ, 1958, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 199.