ПЕРЕКО́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПЕРЕКОТИ́ТИСЯ, очу́ся, о́тишся, док.
1. Котитися, обертаючись навколо своєї осі, з місця на місце або на інше місце. На чистих яблуках і сливах.. бриніли найчистіші дощові краплини, вилискуючи й перекочуючись з плоду на плід і падаючи на землю (Довж., І, 1958, 95); Дзвенить у пустелі навколо нього вітер, перекочується пісок (Ю. Янов., II, 1958, 20); При перевезенні шин їх установлюють у кузові вертикально і добре ув’язують, щоб вони не перекочувались під час руху (Підручник шофера.., 1960, 246); * Образно. Краплини надії перекочуються і гаснуть у вогких куточках очей (Стельмах, І, 1962, 21); // на чому, в чому. Пересуватися разом з круглим предметом, що котиться з місця на місце. Друзі.. показували Шевченкові китайського штукаря-акробата, який жонглював чотирма тарілками, перекочуючись по землі на величезній дерев’яній кулі (Тулуб, В степу.., 1964, 55); // Робити обертальні рухи, котитися з боку на бік, з місця на місце, на інше місце. Дуже боліла нога. "Вивихнув".. Подумав [Біда] і вирішив спробувати.. покотитись.. Не сказав би, по чому котитися легше: стернею чи накачаним у колію шляхом.. І тут і там не моріг, що ним колись перекочувався в саду (Трубл., І, 1955, 52); — Підождіть, я вам постелю, — похопилася Одарка і хутко помостила подушку до стіни, а піл заслала рядниною. Стара не перелізла — перекотилася на те лігво (Мирний, III, 1954, 131); // Швидко пересуватися, нагадуючи рух кулі, що котиться. Їжаки, як смеркне, перекочуються там таємничими клубками (Донч., IV, 1957, 105); * Образно. Землевпорядник Дар’їн опецькувато перекочувався з одного кутка табору на другий (Ле, Міжгір’я, 1953, 237); // у сполуч. із сл. очі. Міняти напрямок погляду. Під неспокійними повіками управителя роблено сміються і перекочуються з кутка в куток злорадні очі (Стельмах, І, 1962, 463); // Міняти своє місцеположення на небосхилі (про небесні світила). — Ви лежите, над вами зорі миготять і перекочуються по небі (Ю. Янов., II, 1958, 135); Сонце вже перекотилося за верби й осокори і чітко малювало рухливі верховини у знов посинілому небі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 116); // Пересуваючись з місця на місце, мерехтіти, блискати (про світло, тінь і т. ін.). Під ногами перекочувалися й дзюркотіли по землі хибкі місячні плями (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 339); Навкруги перекотилися тіні, заіскрилася долина (Стельмах, І, 1962, 216); // через кого — що. Котитися, обертаючись навколо своєї осі, через яку-небудь перепону, через якийсь простір, перевертаючись з боку на бік; перевалюватися через когось, щось. Перестрибує [Дем’ян] останній десяток кроків і перекочується через бруствер в окоп (Смолич, Мир.., 1958, 160); От спіткнувся Марусяк.., одно коліно підігнулося, і він упав. В розмаху ледве не перекотився через нього Андрій, але утримався (Хотк., II, 1966, 200).
2. Пересуватися на колесах з одного місця на інше (про віз, бричку, екіпаж і т. ін.).
3. Рухатися силою течії, вітру і т. ін. з місця на місце, на інше місце. На небі копичаться хмари.. Чорними клубами перекочуються і спішать, спішать, спішать… (Хотк., II, 1966, 89); За крок, перед очима, тьмяним оливом перекочувалась вода (Коз., Вибр., 1947, 107); // через що. Текти, пересуватися через яку-небудь перепону, через якийсь простір. В тому разі, коли долину ріки перегороджує поріг із стійких порід, вода перекочується через нього і падає прямовисно, утворюючи водоспад (Курс заг. геол., 1947, 105); Хвиля перекотилася через голову, Вихор отямився (Кучер, Чорноморці, 1956, 59); * Образно. Довжелезна колона комонників, мов річка, стиснута в берегах, чвалом пливе, поминаючи самітні могили, перекочуючись через горби (Добр., Очак. розмир, 1965, 228); // перен. Хвилеподібно рухатися під шкірою. М’язи його перекочувалися під засмаглою шкірою, ніби й справді залізні чи принаймні гумові (Коз., Блискавка, 1962, 77); Щелепи контрадмірала стискуються, і під шкірою, на щоках, перекочуються м’язисті жовна (Кучер, Чорноморці, 1956, 172).
4. Розноситися, поширюватися перекотисто, розлягатися подібно до хвиль (про звуки). Я чую, як пісня дужчає, здіймається вгору, перекочується могутнім грюкотом і гине тихим акордом в плюскоті зливи (Коцюб., І, 1955, 178); Гуркотить, перекочується небом артилерійська канонада, здригається земля від вибухів (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 28); Короткий, як подих, але густий і соковитий гомін перекотився класом (Смолич, І, 1947, 25); // безос. Лункий пласт шуму нагло осунувся в тишу.. Перекотилось луною, завмерло… (Гончар, III, 1959, 338).
5. тільки док. Те саме, що мину́тися. Котилися сльози людські горами, йшов плач великий шумом верхів — а все гадалося: чей же [може] промине.. А воно не проминуло, не перекотилося, лиш упало лихо на Марусякову хату й запалило її (Хотк., II, 1960, 89); Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині, Усе перекотилось без сліда… (Рильський, II, 1960, 128).
6. тільки недок. Пас. до переко́чувати 1-3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 203.