ПЕРЕМ’Я́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до перем’я́ти. По всій висоті стирчав із землі перем’ятий, знівечений метал, здеформована важка зброя (Гончар, III, 1959, 421); * Образно. Все вмісти в душі: — і м’яту, і Європу перем’яту (Тич., II, 1957, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 234.